03 лютого 2012
Ранок 26-ого січня запам’ятається надовго. Я встала о 7.30, щоб встигнути зробити домашнє завдання і не запізнитись на початок курсу “Сталий розвиток” (на 10:00). На вулиці було досить холодно, небо блакитніло, а я поспішала в аудиторію 155 першого корпусу на лекції професорів Джорді Сегаласа з Політехнічного університету Каталонії (Іспанія), Кареля Малдера з Делфтського університету технологій (Голландія), Рональда Веннерстена з Королівського технологічного інституту (Швеція).
У залі зібралися в основному студенти-інженери НТУУ “КПІ”, але кількох студентів інших спеціальностей КПІ також зацікавив інтенсивний курс “Сталий розвиток”. Більше того, серед слухачів я зустріла навіть аспіранта інституту фізіології ім. О.О. Богомольця. Варто сказати, що цей юнак був надзвичайно активним й виявляв неабиякий інтерес до матеріалів, представлених протягом курсу. Молодець! Хоча, відверто кажучи, усі присутні відчували себе дієвими особами заходу - подивишся на них і розумієш, що у цей самий момент вони - суцільний мозок, який активно-активно сприймає, обробляє і розуміє інформацію.
Ольга Кордас, координатор TEMPUS-проекту CREDO у Швеції, розпочала цю надзвичайно цікаву зустріч. Коротка розповідь про TEMPUS-проект CREDO була інформативною: виявилося, що за програмою TEMPUS CREDO передбачено створення аспірантури європейського зразка за напрямком "відновлювальна енергетика та природоохоронні технології". Особливим є “формат” аспірантури: студент аспірантури має не лише написати наукову роботу, але й прослухати вузькоспеціалізовані курси за своїм фахом протягом навчання в аспірантурі (детальнішу інформацію про проект можна отримати тут).
Безпосередньо лекційний курс розпочав Джорді Сегалас. Він нам розповів про сталий розвиток як такий, привів різні цифри-докази, пояснив деякі терміни: “carrying capacity” (кількість людей, яких може прогодувати Земля), “ecological footprint” (площа Землі, потрібна нам для життя). Мета технологій сталого розвитку - нормальне життя для всіх і назавжди.
Одна з причин унеможливлення початку сталого розвитку - те, що дуже часто ми витрачаємо енергію, гроші, час на задоволення наших “wants”, набагато частіше, ніж “real needs”. Найбільшою мірою це стосується найрозвинутіших країн світу - саме там квітне й пахне споживацьке суспільство.
У Швеції було проведено опитування: “Щастя - це...”. Результати приголомшили. Виявилося, що найбільшу радість людині дарує спілкування з іншою людиною. Колись давно Станіслав Лем сказав “Людині потрібна людина.” Він правий. Тому чи ж варто витрачати такі грошові, часові, енергетичні ресурси на те, що насправді не робить нас більш щасливими - на мобільні телефони, нетбуки, Вконтакті, Фейсбук? Чи дійсно нам конче потрібен новий айфон кожні півроку?
У своїй лекції Джорді Сегалас згадав одну дуже важливу для присутніх майбутніх інженерів річ - інженер має бути відповідальним за те, що він створює й конструює, перш за все, перед суспільством і майбутніми поколіннями.
Після виступу Джорді Сегаласа усі попрямували до Альма-матер (кафе КПІ у першому корпусі) на каву-брейк. Спілкувалися, куштували печиво, грілися гарячою кавою. Тепло, невимушено, жваво.
Після кави-брейку Карель Малдер продовжив лекційну програму, розшифруваши поняття “сталий”. Виявилося, що “сталість” - це комплекс характеристик певного явища чи предмета, які знаходяться між собою у балансі. Упродовж цієї ж лекції стала відомою ще одна перешкода глобального початку сталого розвитку - велика кількість стейкхолдерів (зацікавлених сторін), які не можуть домовитись між собою.
У своєму виступі Карель Малдер також наголосив на необхідності отримання інженерами всебічної освіти - інженер сталого розвитку має бути компетентним не тільки за вузьким фахом, він має вміти скласти загальну картину світового розвитку.
Рональд Веннерстен презентував свій погляд на можливий імідж інженера сталого розвитку (звісно, яким він має бути, вирішувати молодому поколінню). Виявилося, що роль інженера та й самого інженера у різних країнах уявляють по-різному, але у головному думки збігаються: інженер несе потрібні, необхідні технології у життя суспільства, він робить існування людини зручнішим, радіснішим, навіть щасливішим. Дуже мене вразила одна з фраз на одному з слайдів презентації проф. Веннерстена: “Якщо у найближчому майбутньому ми не змінимо напрямку руху, то скоро опинимось там, куди прямуємо”. Влучно сказано. Аж моторошно стає. І одразу захотілося щось змінити.
Протягом лекції виявилося, що США, Західна Європа та Китай є найбільшими світовими споживачами. Причому з роками їхні апетити тільки посиляться, що неминуче призведе до жахливого конфлікту у майбутньому.
Втім, змінювати цей світ на краще все ж потрібно, бо ми ж у ньому живемо. Щоб щось модифікувати, потрібно знати, по-перше, кінцеву точку - ціль, по-друге, те, що нам заважає. На питання лектора “А що ж, на вашу думку, нам заважає найбільше?”, більшість присутніх з цього переліку (технології, економіка, менеджмент, наша ментальність) обрала нашу з вами ментальність.
Курс завершився надзвичайно цікавою вправою. Усіх учасників розділили на команди по троє і запропонували подумати над таким питанням: „Яким, на ваш погляд, має бути інженер сталого розвитку?”. Подумали-подумали, а потім кожна з команд презентувала власне бачення образу інженера. З усіх цих епітетів, іменників, дієслів склали майнд-меп, на якій з’явився опис будівельника майбутнього. Ольга Кордас повідомила приємну новину: коли буде створюватися магістратура за фахом промислова екологія (що планується втілити протягом наступних трьох років в рамках іншого Темпус-проекту - IEMAST), бачення, пропозиції, думки студентів (тобто наші) обов’язково будуть враховані.
Я щиро вірю у світле майбутнє. Сталий розвиток має стати реальністю.
Щоб ви могли здійснити віртуальну мандрівку у 26-те січня, я вам лишаю презентації лекторів інтенсивного курсу „Технології та сталий розвиток”:
Кугук Євгенія,
член НТСА НТУУ “КПІ”
